Андрієвський Віктор Никанорович (Andrijewsky Viktor)

Андрієвський Віктор Никанорович (Andrijewsky Viktor) (11.11.1885 – 15.09.1967) – громадсько-політичний діяч, публіцист, педагог.

Навчався у 1-й Полтавській гімназії та на природничому факультеті Університету Святого Володимира (Київ, 1903–07). Від 1909 – викладач хімії та товарознавства у семикласному Полтавському комерційному училищі. Від 1909 друкувався в часописах «Рідний край» та «Сніп». 1907–17 – гласний Полтавського губернського земства, 1913–16 – гласний Полтавської міської думи, член полтавської «Громади» (від 1912). У травні – червні 1917 А. – один із засновників Української партії хліборобів-демократів (Лубни).

У 1917 при новій владі знову обраний гласним Полтавської міської думи. Від кін. 1917 до квітня 1918 – комісар освіти УНР у Полтавської губ. 1920 у складі Державної капели під керівництвом О. Кошиця виїхав до Польщі, де у 1920–1930-х рр. працював директором української таборової гімназії у м. Каліш. Опублікував спогади про перебування капели Кошиця на Закарпатті. Згодом жив у Чехословаччині та Німеччині. У повоєнні роки займався публіцистичною діяльністю. Автор низки творів про події 1917–19 в Україні, зокрема спогадів «З минулого» (у 2-х т., 4-х ч.: т. 1. 1917 рік на Полтавщині, ч. 1–2. Берлін, 1921; т. 2. Від Гетьмана до Директорії. ч. 1–2. Берлін, 1923, перевид. 1963), з проблем нац.-держ. відродження України: «До характеристики українських правих партій» (Берлін, 1921), «На спомин про В. П. Оскілка» (Рівне, 1926), «Три громади. Спогади з 1885–1917 рр.» (Львів, 1938), «М. Лисенко» (1937, 1942), «Микола Міхновський. Нарис суспільно-політичної біографії» (Мюнхен, 1950) та ін.