Бандера Степан Андрійович

Бандера Степан Андрійович (01.01.1909 – 15.10.1959) – теоретик і провідний діяч українського національно- визвольного руху 1930–1950-х рр.

Син А.Бандери. Народився в с. Старий Угринів (нині село Калуського р-ну Івано-Франк. обл.). Член Української військової організації (1928), Організації українських націоналістів (з 1929), крайової екзекутиви ОУН на зхідно-українських землях (від 1931), заступник крайового провідника ОУН (з червня 1932). Від 1933 – крайовий провідник ОУН на західно-українських землях. Засуджений до смертної кари на Варшавському процесі ОУН 1935–1936 та Львівському процесі ОУН 1936, згодом міру покарання було замінено на довічне ув'язнення. Утримувався в тюрмі "Святий хрест" у Варшаві (1933–1939). Після звільнення, зумовленого розвалом Польської держави на початку Другої світової війни, очолив опозиційну течію в проводі україсньких націоналістів, прибічники якої наполягали на радикалізації форм і методів боротьби.

II Великий збір ОУН у квітні 1941 р. обрав його головою революційного проводу, який підготував "похідні групи" ОУН та ініціював проголошення відновлення української державності 30 червня 1941 р. Заарештований гітлерівцями та ув'язнений у концтаборі Заксенгаузен (6 липня 1941). Звільнений у вересні 1944 р. Повернувся до виконання обов'язків голови ОУН. Внаслідок розходжень з керівництвом крайового проводу ОУН у серпні 1952 р. залишив посаду голови ОУН. У 1946–1953 рр., 1956–1959 рр. – голова проводу закордонних частин ОУН. Жив у містах Інсбрук (Австрія), Зеєнфельд, Мюнхен. Убитий агентом КДБ Б.Сташинським у Мюнхені. Прізвище Бандери є символом українського національно-визвольного руху 1930–1950-х рр. 

Праці: 

Перспективи Української Революції. Мюнхен, 1978.