Проєкт «Віртуальний некрополь української еміграції»
Ідея проєкту
За оцінками Українського інституту національної пам’яті за межами України існує понад 250 тисяч поховань представників української еміграції. Ці могили розкидані на території різних держав, на всіх континентах (крім Антарктиди).
Хоча саме поняття «могила» асоціюється з непорушністю і вічністю, насправді облік та збереження поховань – це надзвичайно динамічна справа. За останні 100-150 років політична карта світу зазнала суттєвих змін. З’являлись та зникали держави, змінювались кордони, падали політичні режими, відбувались війни та революції. Нерідко ці процеси супроводжувались руйнуваннями як окремих поховань, так і знищенням цілих некрополів, до чого нерідко вдавались тоталітарні режими на східноєвропейських землях. Водночас, протягом останнього століття, суттєво змінилась структура української еміграції. Внаслідок урбанізації та індустріалізації змінились місця компактного розселення українців, що також вплинуло на здатність діаспори дбати за могилами своїх земляків.
Отже, питання збереження українських могил за межами України – це не лише питання коштів. Насамперед, це виявлення, облік та систематизація інформації.
Український інститут національної пам’яті вирішив створити ресурс про місця поховань українських емігрантів, що слугуватиме інструментом для збереження українських могил. На цьому сайті зібрана найважливіша інформація як про цвинтарі, так і про окремі поховання, що включає в себе біографічні довідки, адреси, географічні координати, технічний стан надгробних пам’ятників, статус оплати окремих могил, фотоматеріали тощо.
Якщо Ви маєте додаткову, або найсвіжішу інформацію про той чи інший цвинтар або могилу – просимо Вас поділитися цією інформацією із командою проєкту.
Перші політичні емігранти
Отже, сотні тисяч українських могил за межами України. Як і чому така велика кількість українців знайшла вічний спочинок за межами Батьківщини? Енциклопедія історії України пропонує розглядати тему політичної еміграції українців з доби Івана Мазепи. Український енциклопедист, доктор історичних наук Олексій Ясь стверджує, що першими українськими політемігрантами стали представники вищих верств козацької старшини поч. XVIII ст. На позначення цього явища науковці використовують окремий термін – «мазепинська еміграція».
Мазепинською еміграцією називають явище, пов'язане з перебуванням та діяльністю в 1709 – 1750-х роках в Османській імперії, Кримському ханаті, Молдавському князівстві, Шведському королівстві, Речі Посполитій, Французькому королівстві, "Священній Римській імперії германської нації" й інших державах генеральних та інших старшин, козаків і їхніх родин з Гетьманщини та Запорозької Січі. Мазепинська еміграція виникла в результаті поразки союзних військ гетьмана І.Мазепи та шведського короля Карла ХII у військовій кампанії 1708–09 проти Російської держави під час Північної війни 1700–1721.
Наприкінці XVIII ст., після руйнації Нової Січі російськими військами (1775), політичними емігрантами стали запорозькі козаки, які з дозволу турецької влади заснували в гирлі Дунаю Задунайську Січ, що існувала до 1828 року.
Cпівробітники Посольства України в Болгарії та українські емігранти біля могили М. Драгоманова, Софія 1919 р.
Світлина зі статті Валерія Власенка "З історії встановлення пам’ятника М. Драгоманову в Софії".
У 1870-х роках з українських земель, що перебували в складі Російської імперії, до Центральної та Західної Європи виїхала нечисленна група емігрантів (Ф.Вовк, М.Драгоманов, М.Зібер, С.Подолинський та ін.), діяльність якої, однак, мала значний вплив на формування національної свідомості та становлення політичного українства.
На початку ХХ ст. чимало українських політичних і громадських діячів (Д.Антонович, В.Винниченко, С.Петлюра, М.Порш, М.Русов, О.Скоропис-Йолтуховський, Б.Ярошевський та ін.) емігрували із Наддніпрянської України до Галичини, а згодом до Центральної та Західної Європи. Революція 1905–1907 та подальші репресії царських властей призвели до нової хвилі політичної еміграції до Центральної та Західної Європи (Д.Донцов, В.Дорошенко, А.Жук, М.К.Залізняк, В.Козловський, Ф.Королів, Л.Юркевич та ін.), представники якої створили низку політичних організацій на еміграції.
Республіканські та гетьманці
Перша світова війна та поразка визвольних змагань 1917–1921 років спричинили масову військову та політичну еміграцію, яку в науковій літературі часто називають 1-ю хвилею або міжвоєнної еміграцією.
Серед цієї хвилі емігрантів левову частку становлять військові та державні діячі Української Народної Республіки, Української Держави, Західноукраїнської Народної Республіки, представники українського руху на Кубані. Зокрема, на території Польщі та Румунії були інтерновані підрозділи Армії УНР.
Протягом 1920-х та 1930-х років українські політичні емігранти (зокрема й колишні інтерновані) почали розселятися країнами Центральної та Західної Європи.
Друга світова війна спричинила нову хвилю української еміграції, що отримала назву 2-ї хвилі або повоєнної еміграції. Емігрантами ставали переважно цивільні особи, які перебували у таборах для DP (displaced persons – переміщених осіб) у західних окупаційних зонах Німеччини, Австрії та в Італії.
Наприкінці 1940 – початку 1950-х років українці, які перебували в таборах DP, перебралися на постійне місце проживання до США, Канади, Австралії, Аргентини, Бразилії, Бельгії, Великої Британії, Венесуели, Нової Зеландії, Франції та інших держав.
Повоєнна (після Другої світової війни) політична еміграція була незначною, у порівнянні із попередніми хвилями. Однак і вона залишала по собі слід на Заході (наприклад, колишній радянський генерал Петро Григоренко).
Вояки Армії УНР впорядковують могили побратимів. Щипьорно, Польща. Перша половина 1920-х років.
Архів ОУН в УІС - Лондон. Ф. 30, оп. 3, од. зб. 28, од. обл. 3
Навіщо обліковувати українські могили закордоном?
У кожної держави своє законодавство про поховання та похоронну справу. Однак традиційними країнами розселення української військово-політичної еміграції були саме ті країни, у яких, переважно, існує законодавчо закріплена процедура оплати оренди місця поховання. Середня ціна оренди для європейських країн становить близько 50 € на рік за одиночне поховання, і може змінюватись залежно від конкретної країни, міста, площі і статусу цвинтаря. За несплату оренди – поховання або ліквідовується (шляхом ексгумації і кремації решток), або здійснюється нове захоронення у наявну могилу. Надгробний пам’ятник у таких випадках переважно зносять та утилізують.
Традиційно могилами політичних емігрантів опікувались або українські громадські організації, або приватні особи – друзі покійних. Дуже часто за могилою старшини Армії УНР наглядав старшина УГА, за могилою вояка УПА – його вихованець з «Пласту» або «Спілки Української Молоді» і т.д. Бути доглядачем могили видатного українця – це було не просто важливе доручення, а справжня місія політемігрантів. Однак з плином часу помирали й самі доглядачі могил, а численні еміграційні організації зникали. З кожним роком могил ставало більше, а бажаючих оплачувати могили – дедалі менше. Дуже часто діти або онуки політемігрантів вже не вважали за потрібне платити за оренду могили видатного військового, політика, поета, художника чи знаного науковця. Те, що було вкрай важливо для діда – необов’язково мало хоч якусь вагу для онуків. Натомість новітня трудова еміграція залишалась переважно байдужою до збереження діаспорних поховань, адже приїхала до нової країни поселення не в пошуках політичного притулку, а в пошуках кращого життя.
Отже, дотепер не існувало ресурсу, на якому було б зібрано та узагальнено інформацію про поховання представників української еміграції по всьому світові.
Яка місія цього ресурсу?
«Віртуальний некрополь української еміграції» має на меті максимально зберегти поховання українських емігрантів. А саме:
- Здійснити докладний облік як окремих поховань, так і українських секторів на кладовищах, і навіть окремих українських цвинтарів за межами України.
- Відстежувати динаміку зміни чисельності поховань української військово-політичної еміграції. Фіксувати та сигналізувати органам влади України, дипломатичним представництвам України закордоном, а також організаціям закордонних українців щодо появи проблем, які потребують невідкладного розв’язання: закінчення терміну оренди могили, пошкодження чи руйнування пам’ятників (що часто трапляється через природню стихію), акти вандалізму, зникнення могил за недоглядом тощо.
- Пошук окремих ентузіастів та об’єднань українців закордоном, що готові заопікуватись тим чи іншим похованням: не лише оплачувати землекористування, але й доглядати за пам’ятником, проводити громадські та релігійні заходи на вшанування видатних українців.
Український інститут національної пам’яті буде вдячний українським дипломатам, дослідникам, емігрантам, громадським активістам за доповнення зібраних відомостей, виправлення помилок та неточностей.