Жук Андрій Ілліч (Andreas Zuk)

Жук Андрій Ілліч (Andreas Zuk) (01.07.1880-03.09.1968) - громадсько-політичний і кооперативний діяч, публіцист. Чоловік Г. Жук. Походив зі старовин. козац. роду. Дійс. чл. НТШ (1961). Закін. 3-річну парафіял. школу, надалі займався самоосвітою. Працював писарем, від 1898 – канцелярист Лубен. повіт. земської управи. Під впливом С. Андрієвського, В. Шемета, В. Леонтовича, родини Яновських активно включився в укр. рух, був чл. лубен. нелегал. укр. гуртка, яким керували М. Порш і О. Кірст (1900–01 став первин. орг-цією РУПу). 1901 вмістив першу хронікал. публікацію у «ЛНВ». У тому ж році отримав посаду в статист. бюро Полтав. губ., яке очолював О. Русов, однак незабаром переїхав у м-ко Білопілля (нині місто Сум. обл.), де за протекцією В. Леонтовича працював урядовцем на залізнич. станції. Як політично неблагонадійний призваний до війська, однак 1902 у зв’язку з хворобою комісований. 1903 переїхав до Харкова, намагався створити гурток РУПу серед співроб. залізниці, поширював нелегал. літ-ру. Був заарешт., у жовтні 1904 амністований. Взяв участь у рев. подіях 1905–07 як сільс. агітатор разом з одним із засн. РУПу Д. Антоновичем. 1906 вдруге заарешт. і ув’язнений у Лук’янів. тюрмі в Києві. 1907 разом із чл. ЦК УСДРП В. Винниченком і В. Степанківським вийшов із тюрми під грош. заставу родини Юркевичів, а невдовзі нелегально перейшов кордон із Австро-Угорщиною. 1907–14 мешкав у Львові, працював ред. період. вид. Ревізій. союзу укр. кооперації. Поділяв погляди тієї частини рупівців, які вирішення нац. питання пов’язували зі здійсненням соц. перетворень. Від 1906 – чл. ЦК УСДРП, підтримав політ. лінію М. Порша, який намагався не розривати стосунків УСДРП з РСДРП. Співроб. парт. пресових органів «Гасло» та «Селянин» (1902–03), що виходили в Чернівцях і Львові, «Вільна Україна» (С.-Петербург, 1906), «Слово» (Київ, 1906–07), «Соціал-демократ» (Полтава, 1907), «Боротьба» (1906). У Львові співпрацював із с.-д. вид. «Земля і воля» (1908), був головою Закордон. групи УСДРП Наддніпрянщини (1908–11), співред. парт. часопису «Праця» (1909–10) й одночасно ред. друк. органів Ревізій. союзу укр. кооперації – ж. «Економіст» і «Самопоміч» (1909–14). У 1909 на просвітньо-екон. конгресі т-ва «Просвіта» виступив із програм. рефератом про значення кооперації у визв. змаганнях укр. народу. Чл. управи т-в «Просвіта» та «Сільський господар» (1910–14), співпрацював з їхніми друк. органами «Письмо з “Просвіти”» та «Господарський часопис», також дописував до «Діла» й «Ради». Від 1909 почав підтримувати «ревізіоніст.» течію в УСДРП, ініціював заг.-парт. дискусію про висунення на чільне місце в програмі нац. питання, пошуки союзників у таборі націонал-демократії, пропагував ідею укр. держ. незалежності. 1911 разом зі своїми прихильниками В. Дорошенком, В. Степанківським та О. Назаріївим виключений з УСДРП її лідерами Л. Юркевичем, М. Поршем і В. Винниченком. Відтоді вважав себе продовжувачем надкласових традицій РУПу. Організував нараду наддніпрян. емігрантів, на якій створ. групу «Вільна Україна», що ставила своїм завданням пропаганду ідеї незалеж. України. 1912 заснував Укр. інформ. ком-т, на основі якого з поч. 1-ї світ. війни утворений Союз визволення України. Став секр. і фактич. його керманичем, хоча офіційно був лише чл. проводу, співред. вид. і період. органу – «Вісника Союзу визволення України». Докладав зусиль, щоб громадськість не вважала союз креатурою держ. органів безпеки Австро-Угорщини й Німеччини. Багато зробив для формування з укр. полонених синьожупан. й сірожупан. дивізій. 1914 переїхав до Відня. Чл. Гол. укр. ради (1914–15), Заг. укр. ради від Наддніпрян. України (1915–16), Центр. управи УСС (1915–20). Перебував на дипломат. службі в посольстві Української Держави у Відні. На запрошення посла В. Липинського займався справами укр. військовиків – колиш. полонених рос. армії. 1919 признач. радником МЗС УНР, у тому ж році виконував обов’язки секр. двох нарад голів дипломат. представництв УНР–ЗУНР за кордоном (Відень, 18–22 червня; м. Карлсбад, 6–14 серп.). Наприкінці 1919 увійшов до Укр. нар. партії, що дотримувалася монарх. поглядів. На знак незгоди з політикою С. Петлюри щодо укладання союзниц. угоди з Польщею 1920 пішов у відставку. Деякий час працював референтом диктатора ЗОУНР Є. Петрушевича, на поч. 1920-х рр. співпрацював із Закордон. центром ЗУНР у Відні. Друкувався у його прес. органах – «Український прапор» (Відень; Берлін, 1920–29) й «Рада» (Львів), дописував до укр. часописів США й Канади. Співзасн. Всеукр. нац. ради, до якої увійшли партії, опозиційно налаштовані до С. Петлюри. Належав до тієї її частини, яка вважала, що відбудова незалеж. України повинна розпочатися з побудови самост. України у межах Галичини. Був співроб. органу партії хліборобів-демократів «Нове слово» (м. Зальцведель). 1922 заснував Ком-т оборони зх.-укр. земель, на сторінках ж. «Визволення» (1923) пропагував ідею галицько-волин. держави. Після 1923 перейшов на радянофіл. позиції, сподіваючись на побудову самост. України націонал-комуністами. 1930 відійшов від актив. політики, повернувся до Львова й обійняв посаду кер. статист. відділу Ревізій. союзу укр. кооперації, що об’єднував понад 3 тис. кооперативів.