Іванів Андрій

Іванів Андрій (10.10.1901-01.06.1974) - хорунжий Армії УНР, лицар Залізного Хреста, вояк 1-ї УД УНА. На початку 1918 р. вступив до Української Армії, до полку Чорних Запоріжців і в складі його перебув всю Визвольну Боротьбу 1918–1920 років, був учасником 1-го Зимового Походу. У 1920 р. був підвищений до рангу хорунжого, а згодом нагороджений Орденом Залізного Хреста ч. 164, Хрестом Симона Петлюри і Воєнним Хрестом. У листопаді 1920 р. перейшов з усією Українською Армією на інтернацію до Польщі, а в 1922 р. з цілим полком виїхав на роботи до Варшави, де і перебував аж до Другої світової війни. Тут одружився з панною Михайлиною, яка народила донечку Татяну. Під час 2-ї Світової війни вступив до 1-ї УД УНА, в якій перебув аж до закінчення війни, а згодом був в Італії, в таборі Ріміні, з цілою родиною, бо дружина і дочка були медсестрами у Дивізії. У 1947 р. переїхали до Англії, а в 1959 році з цілою родиною до Канади, де відразу включився в українське громадське життя. У 1963 р. на постійно оселилися в Оттаві, де працював в гаражі як автомеханік. Був членом 12-ї Станиці СБУВояків. Дочка Татяна є одружена з о. Рост. Панченком, священником УГКЦеркви в Канаді. У похоронних відправах взяло участь 6 священників на чолі з о. мит. прот. Д. Фотієм. Домовина була покрита українським прапором, при якій стояла почесна варта побратимів по зброї з організаційними прапорами. Над могилою прощав покійного від СБУВояків майор Д. Сачківський.