Плав'юк Микола Васильович

Плав'юк Микола Васильович (05.06.1925 – 10.03.2012) – останній Президент УНР в екзилі.

Народився 5 червня 1925 року в селі Русів у Польщі (нині частина Івано-Франківської області України). Під час Другої світової війни Микола був активістом скаутського руху «Пласт» на Західній Україні, яке по суті було молодіжним відділом Організації українських націоналістів. Після війни втік до західної Німеччини, де отримав диплом Мюнхенського університету з економіки. У 1949 році емігрував в Монреаль (Канада) і став активним членом української діаспори Канади. У середині 1960-х років він був одним з організаторів Всесвітнього конгресу вільних українців. У 1967-1969 роках був його генеральним секретарем, потім віцепрезидент (1973-1978 роки) і, нарешті, президентом (1978-1981 роки). Був членом уряду Української Народної Республіки у вигнанні.

Після смерті чинного глави уряду УНР у вигнанні Миколая Лівицького Плав’юк став його наступником, обіймав посаду з 8 грудня 1989 року по 1992 рік. В церемоніальній сесії Верховної Ради 22 серпня 1992 року в Києві Микола Плав’юк офіційно передав свої повноваження і діяльність УНР першому президенту незалежної України Леоніду Кравчуку, який був обраний у 1991 році. У своїй заяві Плав’юк проголосив, що нинішня українська держава є законним правонаступником Української Народної Республіки. 18 травня 1993 року Миколі Плав'юку було надано українське громадянство. Він був відзначений орденом князя Ярослава Мудрого I (2007) і II (2002) ступенів, ордена «За заслуги» III ступеня (1996). З 1981 року і до смерті був керівником Організації українських націоналістів. Був одружений, мав двох синів і двох дочок. Проживав в Києві та Канаді. Помер 10 березня 2012 року.