Лозов'ягін Іван Павлович (Багряний Іван)
Лозов'ягін Іван Павлович (Багряний Іван) (02.10.1906 – 25.08.1963) – поет, драматург, публіцист, журналіст.
Народився в м. Охтирці на Полтавщині у родині сільського робітника-муляра. Навчався у вищій початковій школі, з 1920 р. – у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну. У 1924 р. вступив до Охтирської філії організації «Плуг». У 1925 р. під псевдонімом Полярний надрукував свою першу книжку оповідань «Чорні силуети». У 1926 р. вступив до Київського художнього інституту, який не закінчив через матеріальну скруту.
Обіймав низку посад в різних організаціях, працював на шахтах Донбасу. Перший його вірш "У місто", за підписом "І. Багряний", надруковано в київському журналі "Глобус" за 1926. Належав до літературної організації письменників Києва "Майстерня революційного слова". У 1927 виходить перша збірка поезій "До меж заказаних", 1929 – поема "Aве Maрія", відразу заборонена цензурою.
16 квітня 1932 Багряного заарештовано і після 11 місяців уз'язнення у Харківській "внутрішній тюрмі" засуджено на 5 років таборів і відправлено на заслання на Далекий Схід. Не побувши на волі й року, Багряний знову заарештований. 1940 у зв'язку з тяжкою хворобою легенів був звільнений. В роки Другої світової війни за гітлерівської окупації жив в Охтирці, працював редактором газети "Голос Охтирщини".
1943 виїхав до Галичини, де взяв участь у створенні Української головної визвольної ради. Написав роман "Звіролови" (1944, перевиданий 1946–1947 під назвою "Тигролови"). Незабаром емігрував до Словаччини, потім Австрії та Німеччини. На еміграції займався громадсько-політичною та журналістською діяльністю: заснував газету "Українські вісті", ініціатор створення, а потім лідер Української революційно-демократичної партії, був обраний заступником і головою Української національної ради, організатор і засновник Об’єднання демократичної української молоді. Один із засновників об’єднанання українських письменників "Мистецький український рух", а після припинення його діяльності вступив до іншого об’єднанання – "Слово".
Плідно працював як письменник; залишив низку визначних творів: романи "Сад Гетсиманський" (1950), "Буйний вітер" (1957), "Людина біжить над прірвою" (1965), повісті та ін. Опубліковано також публіцистичні розвідки – "Публіцистика: Доповіді, статті, памфлети, рефлексії, есе" (1997). Твори Багряного було перекладено англійською, німецькою, французькою та голландською мовою. Зокрема, роман "Тигролови" в англійському перекладі ("The Hunters and the Hunted" – "Переслідувачі і переслідувані") був опублікований у американському видавництві "Sant Martin Press" трьома накладами. Рецензії на твір писали спеціалізовані журнали – "Bookmark", "Circus", "Library Journal", "Saturday Revue", "Time", а також газети: "New York Times", "New York Gerald Tribune", "San Francisko Cronikel", "Krishchian Science Monitor". Лауреат Державної премії імені Тараса Шевченка (1992, посмертно).