Коновалець Євген Михайлович
Коновалець Євген Михайлович (14.06.1891 – 23.05.1938) (псевдоніми – Віра, Валентин, Вірленко, Вірський, Дід, Дідько, Дядько, Мудрий, Святослав) – військовий і політичний діяч, полковник Армії Української Народної Республіки, командант Української військової організації, голова Проводу українських націоналістів (з 1927), голова Організації українських націоналістів (з 1929).
Народився в с. Зашків (нині село Жовківського р-ну Львів. обл.) у сім'ї Михайла Коновальця і Марії Вегжиновської, мав двох братів – Мирона та Степана. Початкову освіту здобув у Зашківській народній школі (директором і одним із викладачів у ній був його батько). 1901–09 вчився в Академічній гімназії у Львові. 1909 вступив на юридичний факультет Львівського університету. Цього ж року брав участь у 1-му Всеукраїнському студентському з'їзді. 1913 був обраний членом правління Українського студентського союзу і брав участь у 2-му Всеукраїнському студентському з'їзді, на якому познайомився з Д.Донцовим. Цього ж року став членом Української національно-демократичної партії, входив до її "Тіснішого народного комітету" і очолював її 4-ту секцію. Був одним з активістів, які боролися за створення у Львові українського університету. З початком Першої світової війни мобілізований до 19-го полку 9-го корпусу Крайової оборони Львова ("ландвер"), до якого був приписаний, і отримав звання кадет-аспірант (це звання було наступним після звання заступника офіцера та передувало званню фенріха (хорунжого)). У червні 1915 під час боїв на г. Маківка потрапив у російський полон і був етапований до табору для військовополонених спочатку в Чорному Яру біля Царицина (нині м. Волгоград, РФ), потім у самому Царицині. Разом з іншими українськими старшинами налагодив там пропагандистську діяльність серед полонених.
У ході розвитку революцюійних подій у Російській імперії у вересні 1917 р. покинув табір і прибув до Києва. У жовтні-листопаді цього ж року разом з Р.Дашкевичем та однодумцями сформував у Києві Галицько-Буковинський курінь січових стрільців. У січні 1918 обраний командиром реорганізованого Галицько-Буковинського куреня січових стрільців. Курінь ніс охоронну службу Української Центральної Ради, а в січні-лютому 1918 р. брав участь у придушенні більшовицького Київського (січневого) збройного повстання 1918 р. На початку березня цього ж року січові стрільці під його командуванням спільно із Запорізьким корпусом Армії УНР та Гайдамацьким кошем Слобідської України С.Петлюри разом з німецькою армією звільнили Київ від більшовицьких військ. Після гетьманського перевороту 1918 р. полк Січових стрільців було роззброєно і розформовано. Наприкінці серпня 1918 р. з дозволу гетьмана П.Скоропадського К. розпочав формування у Білій Церкві Окремого загону січових стрільців. У листопаді 1918 р. брав участь в протигетьманському повстанні. Очолювані ним січовики розгромили гетьманські війська під Мотовилівкою. Сам К. відмовився увійти шостим членом до складу Директорії УНР і отримати ранг "отамана" (відповідав званню генерала). У 1918–1919 рр. командував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців під час бойових операцій проти російських більшовицьких та денікінських військ. Відмовився брати участь у Першому Зимовому поході (06.12.1919-06.05.1920) і ухвалив рішення про розпуск підрозділів Січових стрільців.
Спершу деякий час, разом з тією частиною Січових стрільців, які погодились припинити боротьбу, перебував у польському таборі для військовополонених у Луцьку, а весною 1920 перебрався до Чехословаччини. Цього ж року взяв участь у створенні з окремих груп колишніх Січових стрільців Української військової організації (УВО), повернувся до Львова і як командант очолив Начальну команду УВО. 1922 одружився з Ольгою Федак, донькою відомого Львівського адвоката Степана Федака. Того ж року під загрозою арешту польськими властями виїхав за кордон, жив у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії та Італії. Брав активну участь у підготовці конференцій українських націоналістів. Після проведення 1-ї такої конференції, що відбулася в листопаді 1927, очолив створений на ній Провід українських націоналістів, а 1928 – провід ОУН. Головним завданням ОУН було визначено боротьбу за відродження державної незалежності України. Передбачалося, що діяльність ОУН розвиватиметься легально і нелегально. Великого значення надавалося розширенню мережі ОУН в Україні та в державах, де мешкали українські емігранти. За його ініціативою та участю була заснована Українська стрілецька громада, що поклала початок Організації державного відродження України (ОДВУ) в США і Українського національного об'єднання (УНО) в Канаді, було сформовано військовий штаб та започатковано школи з підготовки військових кадрів. Водночас з практичною організаційною роботою опікувався розвитком ідеології націоналізму, публікував власні теоретичні статті в націоналістичній пресі ("Сурма", "Український націоналіст" та ін.). Намагався поширювати вплив ОУН на легальне українське життя, вживав заходи для винесення на форум Ліги Націй українського питання, зокрема про голодомор 1932–1933 років в УСРР, про національні утиски в Галичині, Буковині та на Волині. Діяльність ОУН стурбувала Москву і там було прийнято рішення про ліквідацію її лідера. Проти нього в Роттердамі (Нідерланди) співробітником радянських спецслужб було вчинено терористичний акт, унаслідок якого К. загинув.
Похований на кладовищі Кросвік у Роттердамі. Надгробок виконаний митцем Р.Лісовським. На батьківщині в с. Зашків 1990 відкрито музей-садибу Є.Коновальця. В с. Зашків, м. Жовква встановлено пам'ятники Є.Коновальцю, а у Києві, Львові, Івано-Франківську – меморіальні таблиці.
Праці:
Причинки до історії Української революції. Прага, 1928.