Пащевський Павло

Пащевський Павло (1874 — 1944) —  священник, керівник Головної управи військового духовенства Армії УНР. Народився 15 січня 1874 р. у селі Великі Пріцьки Канівського повіту Київської губернії Російської імперії.

Прийняв хіротонію 22 листопада 1894 р. й служив священником у с. Жалоби Ямпільського повіту Подільської губернії. Служив благочинним на Херсонщині.

У червні 1917 р. був делегатом від Херсонської єпархії УАПЦ на І Всеукраїнському Церковному З'їзді у Києві. Тоді ж Симон Петлюра, голова Головного Українського Військового Комітету (ГУВК), запросив його на службу до українського війська, що якраз постало.

25 липня 1917 р. Комітет призначив П. Пащевського військовим священником (капеланом) 10-го українського запасного полку, пізніше Сердюцького полку імені Петра Дорошенка.

Від 6 серпня 1918 р. — капелан Чорноморського коша Армії Української Держави; від 2 березня 1919 р. — протопресвітером Амвросієм Вінницьким висвячений у сан протоієрея; від 5 березня 1919 р. — капелан і благочинний Запорізького корпусу ДАУНР; від 14 листопада 1919 р. — в.о. головного священника ДАУНР, пізніше — протопресвітер АУНР.

У грудні 1919 р. — травні 1920 р. Брав участь у 1-му Зимовому Поході військ УНР, був поранений. Після повернення з походу його призначили начальником Управи Душпастирства (Головним Капеланом) Армії УНР в чині генерала-хорунжого після вбивства о. Антонія Матеюка на цій посаді.

Після поразки визвольних змагань 1920-х років й інтернування військ УНР до Польщі, перебував у таборі в Каліші. За ініціативою командирів дивізій та згодою міністра віровизнань УНР професора Івана Огієнка та митрополита Юрія Ярошевського П. Пащевський організував у таборі курси військових священників. Одночасно був Головою Ради «Братства Кирила та Методія» та «Братства св. Покрови». Керівниками курсів військових капеланів були П. Пащевський і генерал О. Загородський. Значна частина випускників цих курсів, після виходу з табору стали парафіяльними священниками. Після укладення Ризького договору 1921 р. між Польщею й Росією поза спиною УНР у Польщу було інтерновано близько 40 тисяч вояків армії УНР. Їх розмістили в майже 20 концентраційних таборах. Досі стверджено поховання лише 13 тисяч стрільців і старшин на 19 цвинтарях. У березні 1921 р. був на з'їзді українських військових капеланів у м. Тарнові організованому міністром ісповідань УНР Іваном Огієнко.

Від 1924 р. — служив у с. Бабин Рівненського повіту Волинського воєводства Польської Республіки, де була станиця колишніх вояків Армії УНР.

По виході з табору інтернованих у 1925 р. о. Павло служив настоятелем Христовоздвиженської Церкви в Луцьку. Тут була єдиною на той час українська православна парафія в місті і разом з тим гімназійна церква. Протоієрей П. Пащевський водночас викладав релігію в Луцькій Українській Гімназії імені Лесі Українки. Його дуже любили і шанували гімназисти, про що свідчать їхні численні спогади. Окрім того, він брав діяльну участь в культурному й церковному житті міста Луцьк.

У 1939-1940 рр. о. Павло виїхав до Варшави і був настоятелем православної кафедральної церкви в Празі. У 1941 р. був призначений настоятелем переданого УАПЦ собору Святої Марії-Магдалини у м. Варшаві.