Антонович Дмитро Володимирович
Антонович Дмитро Володимирович (02(14).11.1877 – 12.10.1945) – громадсько-політичний діяч, історик української культури, мистецтва і театру.
Народився в м.Києві в родині видатного українського історика, етнографа Володимира Антоновича і історика, археолога Катерини Антонович-Мельник. Отримавши домашню початкову освіту, Дмитро Антонович продовжив навчання у 4-й Київській гімназії, а згодом в Київському (1895) та Харківському (1897) університетах, однак вищої освіти не здобув через переслідування за участь у революційному русі.
1893 року виступив одним із засновників українського гимназичного гуртка, а 1895 разом з О. Лотоцьким створили гурток, що пізніше перетворився на видавництво «Вік». Першу друковану працю присвятив ювілеєві М. Кропивницького («Киев. старина», 1896, № 12). У 1896–97 роках керував українською групою в Чернігові та Харкові. 1897 року переїхав до Харкова для навчання в університеті. Там створив таємну організацію «Українська студентська громада» та видавництво «Гурт», у 1898–99 роках з його ініціативи відбулися з’їзди українських студентських громад, які в той час існували в університетських містах. Під час студент. рухів 1899 Дмитро Антонович – активний член Союзу студентських організацій як делегат від «Української студентської громади». 1900 став учасником таємного Всестудентського з’їзду в Одесі, за що був заарешт. і більш як півроку перебував у в’язниці. 29 січня 1900 у Харкові разом з М. Русовим, Б. Камінським, Ю. Коллардом, П. Андрієвським, Л. Мацієвичем та іншими заснував Революційну Українську Партію (РУП), а 1901 – «Вільну Громаду» РУП у Києві. 1900 видав у Галичині брошури М. Міхновського «Самостійна Україна» та свої «Дядько Дмитро» і «Чи є тепер панщина?». 1902 Антонович на еміграції заснував щомісячник «Гасло», а від початку 1903 – «Селянин», що видавалися в Чернівцях і нелегально перевозилися в Наддніпрянщину. З його ініціативи РУП ухвалила програмне гасло «Рух – усе, мета – ніщо». 1903 разом із В. Винниченком заарештований на австрійському кордоні під час спроби провезти партійну оітературу. В результаті внутрішньопартійного конфлікту в РУП — став на самостійницькі позиції і заснував УСДРП. Виїхав за кордон. 1912 повернувся і став викладати історію у Київській школі мистецтв, брав участь у виданні журналів «Дзвін», «Сяйво».
З початком революційних подій 1917 Антонович виступив одним із співзасновників Центральної Ради, редагував «Робітничу газету». Виступив головою віча на Софій. площі (19 березня 1917), сподвижник М. Грушевського. Був одним із організаторів Всеукраїнського Національного Конгресу. Був співголовою Комітету Українського національного театру і входив до складу оргкомітету для заснування Української Академії Мистецтв. В жовтні 1917 вів переговори із командуванням Чорноморського флоту щодо його українізації. У січні – квітні 1918 очолював Міністерство морських справ УНР. За часів Директорії – міністр мистецтв. Очолював дипломатичні місії УНР вспочатку в Швеції, а згодом в Італії. Після поразки Директорії залишився на еміграції, жив у Празі, де займався науковою і викладацькою роботою. Протягом багатьох років читав лекції з історії українського мистецтва, був ректором Українського Вільного Університету в Празі і Відні. Був директором створеного ним Музею визвольної боротьби України.
Серед численних праць: «Естетичне виховання Шевченка» (1914), «Українське мистецтво» (1923), «300 років укр. театру» (1925), «Т. Шевченко як маляр» (1937), „Deutsche Emflüsse auf die ukrainische Kunst“ (1942).
Помер Дмитро Антонович 12 жовтня 1945-го у Празі (Чехія). Заповідав проспівати над його труною улюблені українські пісні, однак через присутність у місті радянських військ виконати їх не вдалося.
