Вілінський Олександр Валер'янович

Вілінський Олександр Валер’янович (04.09.1872, м.Сестрорецьк, Росія – 10.12.1928, м.Подєбради, нині Чехія) – політичний і громадський діяч.

1897 року закінчив Харківський технологічний інститут. Під час навчання належав до української студентської громади, співпрацював у Харківському товаристві письменності. Протягом 1897–1905 років служив начальником технічного відділу служби тяги у Харкові; 1905 року виїхав до Берліна, де протягом року стажувався у Шарлоттенбургському політехнічному інституті; протягом 1906– 1907 років працював інженером у швейцарській фірмі; з 1907 року – у Києві, де здійснив кілька проектів опалення Університету Святого Володимира (нинішній Київській національний університет імені Т.Г.Шевченка), готелю «Прага», декількох комерційних банків; з 1908 року – доцент Київського політехнічного інституту.

Належав до української громади, був членом Українського наукового товариства, де активно працював над розробленням української технічної термінології. Був членом київської громади Товариства українських поступовців, входив до ради цієї організації. Один із організаторів та викладачів Товариства поширення середньої технічної освіти. З метою підтримки незаможної талановитої молоді заснував приватну школу, якою керував до більшовистського перевороту 1917 року.

1913 року увійшов до складу редколегії часопису «Сяйво» і фактично видавав його власним коштом. З 1916 року – інженер, директор майстерень Всеросійського союзу міст у Києві. Разом із групою науково-технічної інтелігенції та діячів кооперації 7 березня 1917 року заснував Українське техніко-агрономічне товариство «Праця», від якого був делегований до складу Української Центральної Ради. 13 березня 1917 року був рекомендований Центральною Радою до виконавчого комітету Ради об’єднаних громадських організацій Київщини; 5 грудня 1917 року очолив департамент професійної освіти Генерального секретаріату освіти. Під час більшовистської окупації Києва разом з дружиною був заарештований і засуджений до розстрілу, якого вдалося уникнути.

В часи Української Держави працював у Міністерстві освіти. 15 жовтня 1918 року одержав призначення на посаду Генерального консула у Цюриху і виїхав до Швейцарії. Після ліквідації консульства переселився до Відня.

З 1923 року – доцент, завідувач кафедри прикладної механіки, з 1925 року – професор, проректор Української господарської Академії у Подєбрадах. 

Джерело: Енциклопедія Сучасної України