Борим Іван Васильович

Борим Іван Васильович (01.03.1898-26.06.1944) - дипломат УНР, вояк УГА, лікар.

"Іван Борим народився 1.3.1898 р. в селі Дібча, тодішнього Ярославського повіту, як один із двох дітей Василя і Марії. Початкову освіту отримав у рідному селі, а за порадою вчителя Дубляниці — 1 рік учився в українській гімназії в Перемишлі, а потім 2 роки в Ярославі (1912-1914). Під час Першої світової війни опинився у Саратовській губернії, де в 1916-1918 рр. студіював медицину у Саратовському університеті. Там теж пережив революцію 1917 р. і перші місяці самостійної України, і ці події сформували його молодечий світогляд. У 1919 р. працював у Всеукраїнському консульстві у Саратові, але перед наступом армії Денікіна повернувся до Галичини і вступив до Української Галицької Армії. Та вже по двох тижнях захворів на тиф і залишився на лікуванні у священника на Поділлі. Там арештувала його польська військова поліція і відставила до в'язниці у Львові при вул. Яховича. Звільнили його по кількох місяцях за умови, що поселиться в Дібчі. У своєму селі став продавцем у кооперативі, провадив хор і освітну працю серед селян. Бажав стати вчителем і тому склав у 1920 р. у Львові іспит для вчителів народних шкіл, а потім ще додатково в Стрию з польської мови, бо такого іспиту вимагали для обіцяної посади в західній Польщі. Але праці не дали і він задумав вступити до Українського Тайного Університету. Там знову не визнавали російської матури і тому він мусів повторити восьмий клас у гімназії в Перемишлі 1921/1922 р., яку закінчитв матурою з відзнакою. 1926 р., завдяки опіці доктора Мар'яна Панчишина, закінчив п'ять курсів медичного факультету Українського Таємного Університету. Після закриття УТУ 1926/27 рр. продовжує освіту у Вищій торгівельній школі у Львові, 1927-29 рр. - у Ягеллонському університеті у Кракові, закінчив медичні студії у Львівському університеті. 1935 р. одержав диплом лікаря. Лікарську практику розпочав у Ярославі 1936 р. Обслуговував переважно бідніше населення. Був членом товариств “Відродження”, “Просвіта”, Українського Допомогового Комітету, Об'єднання українських лікарів та інших. Знав сім мов. Опікувався молоддю, був лікарем в Українській гімназії, Торгівельній школі і в бурсі, викладав гігієну. 26 червня 1944 р. убитий під час прийому пацієнтів. Був одружений, мав двоє дітей — Мирославу і Степана. Після війни його родину переселили до Львова."

Джерело: Українська державна чоловіча гімназія у Перемишлі 1895-1995, Дрогобич 1995, с.110.