Ребет Лев

Ребет Лев (03.03.1912 – 12.10.1957) – політичний діяч, публіцист, ідеолог українського націоналізму.

Професор (1954). Чоловік Дар'ї Ребет. Народився в м. Стрий. Навчався на юридичному факультеті Львів. університету. Із 1927 – член Української військової організації, згодом – Організації українських націоналістів. Очолював провід ОУН у Стрийському повіті (із 1930), керівник Крайової екзекутиви ОУН на західноукраїнських землях (1934–38). Упродовж 1930-х рр. не раз був заарештований, зважаючи на активну діяльність в ОУН.

Після розколу ОУН належав до ОУН під проводом С.Бандери. Виступав одним з ініціаторів проголошення Акта української державності у Львові 30 червня 1941 (див. Акт Тридцятого червня 1941), заступник голови Українського державного правління Я.Стецька. Разом з іншими членами уряду заарештований гестапо. Перебував в ув'язненні в німецькому концтаборі Освенцім (вересень 1941 – 1944). Після звільнення емігрував до Західної Німеччини, де увійшов до Закордонного центру ОУН (1945), згодом став головним суддею Закордонних частин ОУН (ЗЧ ОУН). Із 1952 – член Закордонного представництва Української головної визвольної ради, голова Ради референтів. Після розколу Закордонних частин ОУН (1954) Ребет створив нову організацію – ОУН ЗЧ (із 25 грудня 1956 – ОУН за кордоном (ОУНз), т. зв. "двійкарі"). Обраний головою політради ОУНз.

Крім політичної, займався громадською та науковою роботою. Автор наукових праць у галузі політології, соціології, державного права, член Наукового товариства імені Шевченка, співавтор газет "Українська трибуна", "Час", "Сучасна Україна". Редактор тижневика, а згодом місячника "Український самостійник". Захистив докторську дисертацію (1949), із 1952 – доцент, із 1954 – професор державного права Українського вільного університету (Мюнхен; ФРН).

Убитий агентом КДБ при РМ СРСР Б.Сташинським, похований на цвинтарі Вальдфрідгоф у Мюнхені (ФРН). (с) Герасимова Г.П., Інститут історії України НАНУ