Потульницький Олексій

Потульницький Олексій Михайлович, протопресвітер  (29.03.1897 - 14.12.1973) - священник УАПЦ.

Народився 29 березня 1897 року в селі Оринин на Поділлі (тепер Кам’янець - Подільський район, Хмельницька область). Батьки походили з православної подільської шляхти. Батько – Михайло Іванович Потульницький (1863-1920). Мати – Любов Йосипівна Іваницька (1870-1949). 

Закінчив Подільську духовну семінарію (1913-1918) та юридичний факультет Київського університету Святого Володимира (1918-1922). Пропрацювавши декілька місяців юристом, у 1922 році був висвячений на диякона і пізніше на священника УАПЦ. 

З 1922 по 1929 рік служить послідовно в декількох парафіях Кам’янеччини: у селах Ляшковці і Рихтецька Слобідка та у містечку Дунаївці. В період з 1923 по 1929 рік очолював Кам’янець-Подільську Округову Церковну Раду. 1929 року був засуджений «трійкою» за проукраїнську церковну діяльність на десять років ув’язнення в таборах, яке відбував на Соловках. 

У 1939 році повернувся з ув’язнення в Україну, і, маючи заборону на перебування в 37 містах України та у прикордонній смузі, оселюється в Полтаві. 

Під час Другої світової війни за дорученням Єпископату УАПЦ другого відродження у 1942 році став Головою Управління Полтавської Єпархії. Єпархіальне управління під керівництвом отця Олексія Потульницького відкрило і обслуговувало в Полтаві шість українських храмів, організувало видавництво українською мовою 20 тисяс Євангелій і 25 тисяч молитовників. Після Архієрейського собору УАПЦ у Луцьку, який був проведений в жовтні 1942 року всупереч заборони німецької окупаційної влади, у Полтаві були організовані Пастирській курси УАПЦ, ректором яких призначено протоієрея ОлексіяПотульницького. Окрім виконання функцій ректора Потульницький читав на курсах лекції з богослов’я і Літургіки. Також отець Олексій Потульницький сприяв висвячуванню Харківським митрополитом Феофілом (Булдовським) та єпископом Мстиславом (Скрипником) на священників УАПЦ сотні випускників курсів. 

Тісно співпрацював з Українським Червоним Хрестом у Полтаві, співзасновником якого була його дружина Зінаїда Потульницька, яка організувала у будинку однієї з полтавських зруйнованих шкіл шпиталь для військовополонених. Завдяки цьому протягом 1942-1943 років були врятовані тисячі приречених на смерть радянських військовополонених. 1944 року протоієрей Олексій Потульницький під час наступу сталінських військ евакуювався з родиною на Захід, проживав у Фрайбурзі (Німеччина) та опікувався допомогою переміщеним особам в американській та англійській зонах окупації Німеччини. 

1950 року виїхав з дружиною до США, оселившись спочатку у Філадельфії, а далі в Лейквуді та Сиракузах. Організовував в усіх трьох містах і духовно зміцнював українські православні громади, будував храми та українські школи. У 1963 році вийшов на пенсію, спорадично продовжуючи виконувати за дорученням Консисторії священицькі обов’язки. Помер в університетському шпиталі Сиракуз 14 грудня 1973 року на 77-му році життя. Похований на цвинтарі Саут-Бавнд-Брук у Нью-Джерсі. 

Портрет та інформація надані професором Iryna Prelovska. 

Джерело: Andriy Kovalov, сторінка "Історія УАПЦ" (https://www.facebook.com/groups/historyofchurch/posts/1546303699103617).