Жан о. Йосафат Франсуа-Жозеф-Вікторіен (Жан о. Йосафат Іван, Jean Josaphat François-Joseph-Victorien)
Жан о. Йосафат Франсуа-Жозеф-Вікторіен (Жан о. Йосафат Іван, Jean Josaphat François-Joseph-Victorien) (19.03.1885 - 8.06.1972) - греко-католицький священник, місіонер, релігійно-національний український діяч, канадієць французького походження.
Син вчительки Евеліни і фермера Едварда Жана, член Василіянського чину.
1910 - висвячений як римо-католицький священник.
1911 - переходить до УГКЦ, наука укр. мови і церковного обряду, душпастирська праця в м. Сіфтон (провінція Манітоба, Канада) і в Галичині (Крехів, Лаврів, Жовква, Бучач).
1919 - капелан УГА, 1919-1920 - брав діяльну участь в українському державотворенні, перекладач і секретар при уряді ЗУНР і УНР в Галичині і у Варшаві.
1919 – перекладач державного секретаря закордонних справ ЗУНР С. Витвицького, від червня 1919 – особистий секретар президента ЗУНР Є. Петрушевича.
1919 - керівник секретаріату відділу Українського Червоного Хреста у Варшаві, член укр. дипломатичних місій у Варшаві, на Ризьку мирну конференцію, на 1-й сесії (1921) Ліги націй у Женеві (відбував дипломатичні поїздки з К. Левицьким і іншими важливими особами до Відня, Риґи, Женеви).
1920-1923 - уповноважений репрезентант ЗУНР до Ліги Націй та європейських держав (на підставі інших джерел також посол УНР при Ватикані), праця у Відні для уряду ЗУНР в екзилі.
1923 - на прохання митрополита А. Шептицького виїхав у Боснію для відновлення монастиря українського чину Студитів в Камениці (ставши сам студитом), також парох для українців греко-католиків у колоніях в Камениці і Старій та Новій Дуброві.
1925 - був змушений покинути Боснію, бо місцева влада перешкоджала в дальшому існуванню монастиря. Коротко був парохом в с. Сібінь у Славонії (Хорватія) і повернувся до Канади.
В окрузі Абітібі, на території виділеній урядом Квебеку, заснував українське поселення під назвою с. Шептицьке (назва існувала до 1926, нині – с. Лак-Кастаньє, провінція Квебек) для емігрантів з Галичини (поселення згодом розпалося). Побудував там Студитський монастир.
1931 - в Мондері вдруге вступив до Василіянського чину.
1932-1940 - сотрудник в церкві св. Михаїла в Монреалі та її місійних станицях.
1940-1942 – парох церкви св. Михаїла.
1942-1945 - парох УГКЦ в Оттаві.
1946 - делегат єпископів УГКЦ і Василіянського чину в Канаді для укр. скитальців в Європі, брав участь в переговорах ООН у Лондоні і в Парижі.
1947 - парох парафії УГКЦ у Лондоні, організатор і декан місії УГКЦ у Великій Британії.
1948 - перший заступник голови Комісії допомоги українському студентству у Великій Британії (КоДУС).
1949 повернувся до Канади, душпастирська праця в Едмонтоні і Мондері (1950-1958) та Ванкувері (1958-1961).
1953 – співзасновник, а 1957 - почесний директор відомого українського музею Василіянського чину (Basilian Fathers Museum) в Мондері, основою якого були зібрані ним упродовж життя колекції українських стародруків та інших предметів укр. культури і побуту, почесний доктор УВУ в Мюнхені (1957).
Останні роки провів у Василіянському монастирі у Ґрімсбі. 1963 - в його імені засновано Фундацію ім. Отця Йосафата Жана для надання стипендій студентській молоді українського походження в Монреалі.
Написав спогади "Моє служіння Україні" (1953).
Keywan, Z., A Turbulent Life: Biography of Josaphat Jean, O.S.B.M., 1885–1972 (Бурхливе життя: біографія Йосафата Жана ЧСВВ, 1885–1972).
Його капеланство і служба для укр. дипломатії описані в книжці о. І. Лебедовича, "Полеві духовники УГА".
Похоронений на василіянській частині цвинтаря (Basilian Fathers Cemetery), на Українському цвинтарі св. Петра і Павла (Sts. Peter and Paul Ukrainian Catholic Church Cemetery) в м. Мондер [Mundare], Альберта, Канада.