Сенишин Євген (Senyshyn Eugen, Senyszyn Eugene)
Сенишин Євген (Senyshyn Eugen, Senyszyn Eugene) (12.07.1906 – 14.02.1994) - громадський діяч, член ОУН.
Син Павла та Марії, чоловік Галини Змієнко-Сенишин (дочка генерала Армії УНР В. Змієнка).
Закінчив гімназію в Тернополі, з огляду на смерть батька перервав студії на правничому факультеті Ягеллонського університету в Кракові. Пізніше продовжив студії у Вищій школі закордонної торгівлі в Познані.
Був членом ОУН. Після студій працював в Українському науковому інституті у Варшаві. Рівночасно був керівником бурси для укр. студентів та почав ще студії в Академії політичних наук у Варшаві. Там зустрів Галину Змієнко, дочку ген. В. Змієнка, з якою одружився (1942).
Пізніше працював ревізором в австрійській компанії в Любліні. Тому, що праця в терені стала небезпечною та наближався фронт, переїздить з родиною і приятелями через Варшаву і Краків до Відня та Браунау над Інном в Горішній Австрії.
Там народився їх син Зенон (1947) і там померла близька для них Клавдія Безручко, вдова по ген. Марку Безручко (1948).
Пізніше переїжджає до Зальцбургу, де викладав для біженців книговодство.
Надалі родина переїжджає через Лінц до Генуї в Італії і звідти до Вінніпегу (1948) в Канаді, а у 1950 до Монреалю.
Євген Сенишин був там одним з засновників Товариства укр. професіоналістів і підприємців.
Включився в працю прихильників Державного Центру УНР в екзилі, в акцію придбання укр. дому - резиденції для старших і купівлі літньої оселі для Пласту та був делегатом до відділення КУК (Комітет українців Канади) в Монреалі.
В їхньому домі зустрічалися відомі укр. діячі: о. д-р Василь Кушнір (засновник і президент КУК), голова Централі КУК Володимир Кохан, сенатор Павло Юзик (член Президії секретаріяту СКВУ), президент Микола Левіцький, д-р Маруся Бек (Mary V. Beck, мер м. Детройт) та інші. Досить часто бував у них художник-баталіст Леонід Перфецький.
Євген Сенишин довгі роки був другим, а пізніше першим заступником голови Заряду відділення КУК в Монреалі. За віддану і жертовну суспільну працю був нагороджений почесною грамотою КУК (1981).
Події з життя родини описала Галина Змієнко-Сенишин в своїй книжці "Пересаджені квіти України", Монреаль-Київ 2001.
Зі спогадів пана Романа Матвійчини: "У 1976 році мав я приємність 2 тижні побувати в їхньому домі. За цей час два рази був у них Леонід Перфецький, художник-баталіст та сотник Армії УНР. Власне на замовлення Галини Сенишин (так мені запам'яталось), Л. Перфецький намалював олійну картину «Вїзд 6-тої січевої стрілецької дивізії до Станіславова 1919» (там в першому ряді на конях ген. Безручко і ген. Змієнко), яку вона передала у 2000 р. на вічне зберігання для Музею Збройних Сил України. "