Мідянка Микола (Miedzianka Mikołaj)

Мідянка Микола (Miedzianka Mikołaj) (19.12.1914 - 16.08.1947) - в’язень концентраційного табору в Явожні. Розстріляний у в’язниці Монтелюпіх. 

Син Івана та Катерини.

Хоча відомі усі місця поховання тіл осіб, страчених у в’язниці Монтелюпіх, самі могили, окрім однієї, не збереглися. У зв’язку з тим, що їх утримання не оплачувалося, після того, як збіг передбачений законом термін, тобто 20 років, були здебільшого виділені для поховання інших осіб, мешканців Кракова. Частина – ще у 60–70-х роках. Деякі проіснували до 2009 р. Однак, як запевняє адміністрація цвинтаря, останки в’язнів табору в більшості не були усунуті з могил і вони повинні знаходитися там надалі, під новими похованнями.

Тільки у трьох встановлених випадках (Василь Бушкевич, Стефан Лісєчко і Антоній Войтко), останки було ексгумовано і перенесено до новозбудованої крипти в дільниці ХХІХ. Вона знаходиться під самим цвинтарним муром від південної сторони, відразу поруч із ремонтованим будинком під майбутній мавзолей польських Легіонів. В цій «братській», безіменній могилі з написом «Пам’яті тих, що відійшли», спочивають також останки інших ексгумованих осіб.

З 49 українців, страчених у Монтелюпіх, для 44 катом був той самий тюремний наглядач – старший сержант Францішек Срока.

Джерело: Євген Місило, Наше Слово, №44, 2019-11-03 (https://nasze-slowo.pl/viyavleno-mogili-vyazniv-yavozhna/).

6 квітня 1945 року Міністерство громадської безпеки Польщі (пол. Ministerstwo Bezpieczeństwa Publicznego) на основі циркуляра №42 створило Централізовані табори праці, зокрема у Варшаві, Понятові (пол. Poniatowa), Кресимові (пол. Krzesimow), Потулиці (пол. Potulice) і Явожно.

Українці (зокрема лемки) знаходилися в концентраційному таборі в Явожно від самого початку його існування (1 травня 1945 року їх кількість становила 43 особи серед 2314 в'язнів), але щойно після рішення Політичного Бюро Центрального Комітету Польської Робітничої Партії (пол. Biura Politycznego KC, Polska Partia Robotnicza) від 23 квітня 1947 про направлення туди депортованих зі своїх земель і запідозрених у співпраці чи симпатіях до ОУН чи УПА українців значно збільшилася їх чисельність у концтаборі.

Останніми в'язнями, яких привезли до концтабору 22 травня 1948 року з Кошице, стали 112 бійців УПА, взяті в полон у Чехословаччині під час спроби пробратися на Захід. Після дводенного перебування в таборі їх переміщено до в'язниці на вулиці Монтелюпіх у Кракові (Więzienie Montelupich). Районні військові суди (пол. Wojskowe Sądy Rejonowe) в Кракові та Ряшеві засудили більшість із них до смертної кари.